Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід                                                                Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS 

         
Меню сайта
Вхід

Пошук
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
   

Головна » 2015 » Лютий » 26 » Про те, що хвилює
14:45
Про те, що хвилює

Коли так починати справи, обов’язково все вдасться

Звітую про чергову подорож на схід. Так склались обставини, що цього разу довелося їхати тільки удвох. Вже втретє Женя Коваль без всяких вагань надав свій особистий транспорт (і, до речі, оплатив всі витрати на дорогу). Велика вдячність батюшкам та прихожанам православних церков нашого району, які вкотре зібрали продукти харчування та необхідні речі для наших бійців, а також небайдужим людям, школярам гімназії та студентам медучилища, які зі своїми наставниками сплели маскувальні сітки, та першокласникам школи-ліцею за власноруч зроблені ангелочки. Наша допомога, увага, підтримка дуже необхідні хлопцям на передовій.
Виїхали ми з Рокитного в середу, 18 лютого, в обідню пору. Приблизно через чотири години приїхали до Києва, де вже по традиції забрали каву та чай, які приготував для хлопців Арам Хаджаян. Біля трьох годин ночі ми зупинились, щоби дві години поспати. З п’яти ранку ми намагалися додзвонитися до Олександра Климонця, вдалось не одразу, я почала панікувати, але Бог дав, і зв'язок з’явився. Домовились, що Саша візьме машину і з-під Дебальцево виїде до нас на зустріч в Артемівськ, тому що нам їхати туди було дуже небезпечно. Приїхали в Артемівськ майже одночасно. Саша ще з чотирма хлопцями та собакою Діною приїхали «газоном». Оперативно все перевантажили, трохи поспілкувалися, розпитали про справжній стан речей, адже тоді виходили наші захисники з оточення. Допомогу хлопці повезли по блокпостах під Дебальцево, щоб поділитися й з іншими, там тільки про себе ніхто не думає, піклуються один про одного. Скажу відверто, емоції переповнювали різні: з одного боку страшна війна, розбомблені міста і будинки, які ми побачили в Слов’янську, те, що почули про вбитих та поранених, про ставлення місцевих, а з іншого — це наші солдати: прості, усміхнені, мужні, звичайні наші хлопці…
Наша подорож далі тривала до Харківського госпіталю, де на той час там перебували два наших земляки: Арсен Близнюк та Іван Берташ. На жаль, Арсена побачити нам не вдалося, його перевели в інше місто. А от з Іваном ми побачились. Як зайшла в палату, то моє серце ледь не зупинилося, я розгубилась і з усіх сил стримувалась, щоб не розплакатися. Зовсім юний хлопчина сидів на ліжку з повністю обгорілим лицем, рукою та ще й з осколковим пораненням ноги.
Вані 22 роки, він закінчив вищий військовий заклад у Львові, і до початку бойових дій служив в Новоград-Волинській дивізії, в АТО перебуває майже рік, був командиром танкової бригади. Він довго не хотів нічого розповідати і брати допомогу, але потрошки ми розговорились. Зачищали вони Логвиново, коли половину вже зачистили, закінчились боєприпаси, піхота закріпилась по будинках, а Іван від’їхав загрузитися снарядами, повернувся через деякий час, і йому повідомили, що до сепаратистів, які стріляють з боку Калинівки, їде підмога, а там їх, тобто сепаратистів, блокувала 95 бригада. Поговоривши з комбригом 95 бригади, Іван зрозумів, що без танків там не обійтись і поспішив на допомогу. Але, на жаль, попав на міни, танк підкинуло, всередині здетонували боєприпаси, спалах, пожежа, зміг вибратись з палаючого танка, скотився на землю, проповз по посадці приблизно 600 метрів. Бог допоміг потрапити до своїх, повідомив про поранених у танку. В 95 бригаді надали першу медичну допомогу і евакуювали ЗІЛом в с. Луганське, далі в Артемівську лікарню, звідти вже в Харківський госпіталь.
Кохана дівчина Іринка та сестричка Наталя знаходяться біля нього, допомагають справлятися з нестерпним болем, підтримують. У такому нелегкому становищі Іван думає про своїх маму і тата, просить, щоб вони не їхали, каже, що в нього все добре. Мужній хлопець, тримається гідно, одним словом – герой. Велика шана батькам, що виховали такого сина. Ми передали вітання від рокитнівчан, лист з іконкою від школярки, подарунок від маминих колег, трішки коштів.
Не забувають про своїх земляків й інші Українці, так, коли ми провідували Ваню, зайшли в палату представники з Чернігівської обласної адміністрації, і пропонували свою допомогу для всіх поранених. Також у госпіталі зустріли багато волонтерів, артистів, пресу. Бажаю скорішого одужання для Івана і для всіх поранених, щоб кожна мати дочекалася свою дитину живою і здоровою.
Наша подорож розпочалася і закінчилася вдало, дай Боже, щоб уже закінчилась страшна війна.
Слава Богу! Україні процвітання! Хвала героям!

Ганна Ковальчук.

Категорія: Про те, що хвилює | Переглядів: 279 | Додав: novinyrokytno | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Категории
Інтерв’ю [23]
Актуально [159]
Огляд новин [199]
Календар і люди [3]
Засідання [81]
Варто знати [29]
Візьміть до уваги [130]
У світі податків [3]
Релігія [26]
Літопис [1]
Про те, що хвилює [113]
Дзеркало статистики [0]
Візити [20]
Мудрість [6]
Освіта [55]
Конкурси. Змагання [20]
У записник господині [0]
Смачного! [0]
Нам пишуть [126]
Спорт [380]
На часі [73]
Події і Дати [412]
Рада і громада [4]
Конференція [8]
Фестиваль [3]
Кращі з кращих [30]
Влада інформує [53]
Допоможіть [15]
Людські долі [22]
Творчість наших читачів [10]
Погода в Рокитному
Дружні Сайти
Календар
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




1 2 3 4 5 6 7 8



 Редактор сайту. Кибукевич Сергій