Злет її душі

Люблю презентації. Як же гарно їх готують у нашій центральній районній бібліотеці! Вражає сам підхід до таких заходів: продумана програма,  запрошені гості, щемні слова із сценарію… Особливо багато їх прозвучало на адресу нинішньої винуватиці події — Надії Богданець із села Буда. Правда, то тепер  пані Надія — наша землячка. Народилася ж вона в сусідньому Олевському районі. І коли після заміжжя переїхала на Рокитнівщину, то неймовірно тужила за своїм краєм. Але згодом Надія Петрівна звикла до нового місця і односельчан. Вона всім серцем полюбила оточуючу природу, і від споглядання краси в її душі почали народжуватися вірші. Добрі, високі, крилаті. Деякі з них переростали в пісні. А поруч із поетичною та пісенною творчістю, жінка поринала в образотворче мистецтво. На сьогодні вона видала кілька літературних збірок і намалювала незліченно багато картин. Особливе місце в її доробку належить квітам. За словами колег-письменників, немає такого цвіту в природі, якого б вона не описала. І не лише у віршах, а й на полотні. На свою презентацію майстриня підготувала цілу колекцію художніх робіт. А в них увесь світ її душі…

Словом, це був надзвичайно проникливий захід із читанням поезій Надії Богданець, виконанням її авторських пісень, які підхоплював увесь читальний зал бібліотеки і виконанням пісень аматорами районної сцени для неї. Зворушливу мелодію озвучила юна гітаристка. Пані Надію вітали родичі, колеги по перу, читали їй присвяти, підносили подарунки і квіти. Хресниця літераторки поділилася сокровенною розповіддю про те, що під колискові Надії Петрівни повиростали діти. Що жінка співає, коли їй сумно і коли весело. Часом навіть важко й зрозуміти, що коїться в її поетичній душі. А Микола Трубілко слушно зауважив, що слова у віршах Надії Богданець  прості, але дуже проймають. Мабуть, тому, зазначив далі літератор рідного краю, що вони йдуть від душі. А ще Микола Леонтійович назвав пані Надію нашим бурштином...

… А героїня події  сиділа в центрі залу скромна і тиха. І подумалось мені: «Яка ж вона гарна, людська простота. Скільки в ній величі і таїни, які виливаються у духовне, неповторне, вічне…»

Валентина Кириловець.

Фото автора.