Україна в скорботі… В мирний час у центрі Києва загинула майже сотня її кращих синів. Їхні вимоги були простими та зрозумілими: демократія, реформи та справедливість. Цього вже довгий час бажав весь український народ. 18 лютого – день, коли влада розпочала війну проти свого народу. Люди мирних професій враз опинилися в бою. Молоді хлопці та літні чоловіки з щитами та палицями йшли в атаку на автоматників-«беркутівців» та снайперів. Фахові вбивці Януковича розстрілювали їх. Граючись – цілились одному в ногу та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого, били в голову та шию. Стріляли в медиків. «Силовики» також зазнали втрат у сутичках. Бути солдатом – це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом – це значить мати бійцівський дух солдата. Солдат без душі – простий убивця. Колишній Президент Янукович, його партія і прислужники заплямували свої руки кров’ю. Шлях, який вони обрали, привів до біди та страждань. Але за кожну родину, що втратила близьких, за кожного пораненого та скаліченого, за кожну сироту, яка залишилася без батька, їм доведеться відповідати. У війні за незалежність України народилася нова нація. У неї з'явилися свої захисники, що за надвисоку ціну виграли битву за майбутнє на Майдані. Я мав честь перебувати серед них. Під час виступу сотників на Майдані, де після трьох днів війни уже не рвалися гранати, люди розступились і до сцени під'їхали автобуси та швидка з трунами загиблих героїв. В них лежали молоді мужні чоловіки. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого – четверо дітей, у другого – єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій ще взагалі не встиг пожити – йому було лише 19 років, багатотисячний Майдан заплакав. Потім всі люди почали читати молитву "Отче наш". Із сльозами в очах люди пропускали через себе кожне прізвище. Було чутно: «Господи, який молодий?!» Так, саме молодь не жаліла свого життя й загинула, борючись з «яничарами Януковича». Ми не повинні забувати цих героїв та зробити все, щоб їхня смерть не була марною.
Україна в скорботі… В мирний час у центрі Києва загинула майже сотня її кращих синів. Їхні вимоги були простими та зрозумілими: демократія, реформи та справедливість. Цього вже довгий час бажав весь український народ. 
