Солдат живе, допоки про нього пам’ятають…

За вікном 2019-й… З початку неоголошеної війни на сході країни минуло нескінченно довгих п’ять років, особливо для тих, кого вона торкнулася безпосередньо. «За такий час і Друга світова завершилася, — підмічають українці. — Проте тій, яка триває у нас, не видно ні кінця, ні краю». Песимістично, на жаль. Але поки що і справді безпросвітно. Продовжують гинути бійці, не знають спокою мешканці Донбасу, плачуть за тими, кого забрала ця війна, матері, батьки, кохані…
Це біда загальнодержавна, але найболючіша вона все-таки для сімей, до яких не повернулися ті, хто пішов захищати рубежі країни. Свої молоді життя там, на сході, віддали і наші рокитнівчани. Першими із них, як пригадуємо, були Віталій Маринич та Леонід Озеранчук, які у травні 2014 року загинули під Волновахою. Цим горем, як особистим, тоді перейнялася вся Рокитнівщина. До цього часу спомин про цих молодих хлопців ятрить душі, а рідним доводиться жити з такими невиліковними ранами повсякчас…
У день п’ятиріччя трагедії вони побували на місці загибелі своїх дорогих синів, приклонилися до пам’ятного знака, який там встановили, взяли з собою землі, якою востаннє ступали їхні діти… З сумом і сльозами розповідали про це матері Тетяна Маринич  і Тетяна Озеранчук під час пам’ятного вечора, на якому вшановували їх загиблих Віталія і Леоніда. Такий надзвичайно зворушливий захід пройшов у селі Осницьк. Його ініціатором і організатором виступила Тетяна Київська. Активними учасниками стали аматори місцевої сцени, а також вихованці хореографічного колективу із сусіднього селища Томашгород. До сільського клубу у той вечір зійшлися близькі люди загиблих, їх  друзі, майже всі жителі Осницька, прибули голова райдержадміністрації Микола Кушнір та настоятель Свято-Троїцького храму отець Андрій. В данину пам’яті про полеглих воїнів вони говорили найтепліші слова, зверталися із співчуттям до рідних. Хочеться зазначити, що проникливими під час заходу відповідно до його тематики були усі промови, поезії і пісні. І навіть хореографія. А із з сцени тим часом, з великих портретів, на присутніх дивилися полеглі бійці. Ті портрети після заходу подарували матерям.
Вечір пам’яті продовжився молебнями на могилах загиблих Леоніда Озеранчука та Віталія Маринича, спочатку в Осницьку, а згодом у селі Рокитне, які відслужив ієрей Андрій. Їх місця поховання заквітчали букетами рідні. Об’ємні корзини із квітами піднесли друзі.
… Кажуть, що солдат помирає не тоді, коли його вбивають, а тоді, коли його забувають. Тож, вічна пам’ять нашим воїнам!
Валентина Кириловець.