 Кожен з нас повинен прагнути до моральної досконалості, до богоуподібнення, жити з чистою совістю! Сам Спаситель, Ісус Христос, вимагає цього від своїх послідовників, тобто християн, і вказує нам способи досягнення цієї мети. До числа таких способів належить і піст, бо він сприяє очищенню совісті і досягненню моральної досконалості. Сам Ісус Христос освятив піст власним прикладом, коли протягом 40 днів і ночей, проводячи час у молитві і пості, готував себе до суспільного служіння родові людському. І під час свого служіння Він не раз вказував своїм послідовникам на необхідність посту. Настануть дні, сказав Господь, коли відберуть у них (учеників) жениха, і тоді поститимуть (Мф. 9, 15).
У своїй промові про хворих, які страждали на біснування, Він сказав: «Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом» (Мф. 17, 21). За прикладом Спасителя і апостоли вважали піст необхідним для християн. Так, апостол Павло, перераховуючи свої подвиги, згадує і про піст. «В усьому, говорить він про себе,— показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, трудах, у неспанні, в постах» (2 Кор. 6. 4-5).
Таким чином, піст необхідний для кожного християнина: він зміцнює здоров’я, вгамовує плоть, очищає душу і спрямовує до Бога всю людину. Св. Афанасій Великий про користь і значення посту говорить так: «Піст зціляє хвороби, проганяє диявола, видаляє злі помисли, прояснює розум, очищає тіло, підносить людину до Престолу Божого».
Найважливішим з усіх постів, установлених православною церквою, є Великий піст або свята Чотиридесятниця. Церква заповідає дотримуватися цього посту суворіше від усіх інших постів. Він установлений на честь і в наслідування 40-денного посту Господа Ісуса Христа в пустелі і для того, щоб у цей час християни очищались від гріхів та гідно, з чистою совістю, зустрічали велике свято Світлого Христового Воскресіння.
У прощену неділю, попросивши взаємного прощення і благословення, багато подвижників розходилися по лісах і пустелях для усамітнених подвигів. Ворота обителей зачинялися до Вербної неділі, коли подвижники звичайно поверталися до своїх монастирів.
Яким має бути наш піст? «Постячи, браття, тілесно, постимося й духовно», — співається в одній церковній пісні. За вченням Церкви, тілесний піст повинен обов’язково супроводжуватися постом духовним: один тілесний піст без духовного, тобто без стримування пристрастей, без старанної молитви, без покаяння, без цнотливості, милосердя та інших християнських чеснот, не приносить ніякої користі.
«Не кажи мені,— розмірковує з цього приводу св. Іоан Золотоустий,— скільки днів ти постився, не їв того чи іншого, не пив вина, ходив у лахмітті. Але скажи мені: чи став ти з гнівливого тихим, з жорстокого добрим? Якщо ти наповнений злістю, то навіщо тобі виснажувати твоє тіло? Якщо всередині у тебе панують заздрість і користолюбство, яка користь у тому, що ти п’єш воду, а не вино?...
Не показуй посту марного, бо один піст тілесний не сходить на небо без супроводу сестри своєї — милостині, яка є не тільки його супутниця і союзниця, але і його колісниця. Ти постишся? Доведи мені це своїми ділами. Якими, питаєш, ділами? Якщо побачиш жебрака, подай милостиню. Якщо побачиш ворога, примирись. Якщо побачиш свого друга щасливим, не заздри».
Святий Тихон Задонський про властивості справжнього посту вчить так: «Якщо хочеш, щоб піст був для тебе корисним, то, постячи тілесно, постись і духовно. Нехай поститься розум твій від суєтних помислів; нехай поститься пам’ять твоя від злопам’ятності; нехай поститься воля твоя від злого хотіння; нехай постяться очі твої від поганого бачення; відверни очі твої, щоб не бачити суєти! Нехай постяться вуха твої від поганих пісень і нашіптувань наклепницьких; нехай поститься язик твій від наклепу, осуду, кощунства, неправди, лестощів, лихослів’я і будь-якого пустого і гнилого слова. Нехай постяться руки твої від биття та крадіжки чужого майна. Нехай постяться ноги твої від ходіння на зле діло. Ухились від зла і сотвори благо!»
Дні великого посту більше, ніж в інші пости, є днями жалю і розкаяння. Тому Церква усім складом і характером великопостових богослужінь хоче викликати і підтримати у нас покаянний настрій. Справжнє покаяння полягає не в тому, щоб дотримуватися тільки зовнішньої форми, встановленої давньою православною традицією. Ні! Це дуже складний внутрішній процес серця, який треба болісно вистраждати, щоб у ньому, як у вогні, перегоріли всі гріховні звички, які, подібно до зарази, охоплюють душу.
Треба старанно і неупереджено, зі щирим самосудом, перевірити все своє минуле і теперішнє. Якщо ми дійсно, а не лицемірно, йдемо каятись до Бога,— не як той фарисей, який навіть у цей момент визнав за можливе похвалитися і осудити іншого,— а як митар, або блудний син, то ми повинні всіма силами своєї душі зненавидіти гріх у всіх його видах і прийти на сповідь перед Богом з твердою рішучістю не повторювати того, що було гріховне в нашому минулому. Це буде дійсно покаяння, яке з отецькою любов’ю приймає Господь і якому разом з Ним радіють ангели.
Звичайно, і після такого покаяння людина не застрахована від гріхопадінь. Але нехай це будуть гріхи випадкові і невільні, гріхи немочі людської, а не свідома впертість у злі. Що робити в такому випадку? Знову каятися, адже Бог багатомилостивий і довготерпеливий. «Згрішити — діло людське, — говорить св. Тихон Задонський,— а в гріху бути і лежати — диявольське». «Немає гріха непростимого,— говорить інший подвижник, преп. Єфрем Сирін,— крім гріха нерозкаяного».
Ярослав БОРЕЙКО.
|
