Як живуть бідні люди

Цю історію я прочитала в Інтернеті. Хочу поділитися нею з вами, мої читачі. Я спостерігаю за виром життя і мені часто стає ніяково. Скажімо від того, що ми ідемо до храму, але не маємо віри. Слухаємо мудрі проповіді, але нічому не вчимось, нічого не дотримуємось. Від того, що людьми оволоділо нечуване грошолюбство. Тому-от, у такий сумний час і пропоную вам цю вражаючу розповідь. Хочу, щоб ви прочитали її і подивилися на світ очима цього хлопчика…
Одного разу батько достатньо багатої сім’ї взяв свого сина в село, щоб показати йому, як живуть бідні люди. Вони провели декілька днів і ночей в будинку, який насправді можна назвати убогим. Повернувшись додому, батько запитав сина, чи сподобалася йому поїздка. «Було чудово», — відповів хлопчик.
– Ти бачив, як живуть бідні люди? ... Читать повну новину

Наш сивочолий ветеран

Вічний вогонь палає,
Дзвонить у долі століть.
Вічний вогонь палає:
Щастя живих бережіть!
Вічний вогонь клекоче:
Люди, не треба війни,
Щоб не вмирали дочки,
сестри, батьки і сини.
Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Нелегке наше сьогодення не може при ... Читать повну новину

Батько

До сільського кладовища йшов однорукий дідусь. Ступав обережно, бо і бачить він уже погано. Та сьогодні поминальний день і не піти на кладовище він не може, не має права.
Знайомою стежиною підходить до могили. Погладив рукою вже стертий напис, перехрестився, прошепотів молитву. Гірка сльоза в котрий раз зірвалась і впала в суху могильну траву. Тут, під цим могильним горбиком, лежать троє: мати, батько, сестра.
– Пробачте, рідні, – вже в котре за своє життя він говорить тут. Пробачте, що не вберіг вас, не заступився, бо сам був далеко в той грозовий воєнний час. А вас ніхто не захистив, не вберіг вашого життя, коли над вами лісовий кат заносив сокиру.
– Страшна смерть, страшні часи. Болить, калатає серце, не гояться ... Читать повну новину

Були часи, коли Іван Миколайович та Анастасія Федорівна Кінчури разом працювали у Райагротехсервісі: він — головним інженером, вона — економістом. Разом займалися домашнім господарством, разом виховували дітей. Навчилися за роки спільного життя розуміти один одного з півслова, хоча, звісно, були і супе-речки, і різні судження в одному питанні, але навчилися слухати і чути, навчилися бути одним цілим.
Життя ж воно таке різне, буває м’яке і добре, просте і зрозуміле, коли є робота, вчасно платиться заробітна платня, коли діти йдуть до школи забезпечені усім необхідним, бо і купити є де, і є за що. Буває життя і тяжке, ситуації безвихідні, а майбутнє здається сірим і сумним, коли було безгрошів’я (а працювали обоє на одному підприємстві, то й обоє були без зарплат), коли діти поступили у вузи, а грошей, щоб дати на дорогу туди й назад, на прожиття, щоб купити їм найнеоб ... Читать повну новину